Новини

Переможцями Другої Бієнале молодого мистецтва стали Пьотр Армяновський, Etching Room та Лія Достлєва й Андрій Достлєв

23/10/2019, 09:48
Переможцями Другої Бієнале молодого мистецтва стали Пьотр Армяновський, Etching Room та Лія Достлєва й Андрій Достлєв

Друга Бієнале молодого мистецтва, котру цього року приймав Харків (з 17 вересня по 31 жовтня), оголосила переможців основної, конкурсної, програми. Ними стали Пьотр Армяновський (фільм “Гірчиця в садах”), etchingroom1 (Крістіна Ярош та Анна Ходькова; графічний триптих Untitlled) та Лія Достлєва й Андрій Достлєв (інсталяція “Казкові замки Донецька”). 

Переможці бієнале, заснованої Міністерством культури та реалізованої за підтримки Українського культурного фонду, отримають премії завдяки Grynyov Art Foundation (Тетяні й Борису Гриньовим), у розмірі 900, 700 і 600 доларів. 

Нагадаємо, кураторами основної програми Другої бієнале молодого мистецтва були Анастасія Євсєєва, Дарина Скринник-Миська та Борис Філоненко. Усі 45 проектів, відібраних ними з-поміж 400 заявок, так чи інакше відповідали заданому кураторами концепту – “Здається, я заходжу в наш сад”. 

Переможців обирало міжнародне журі у складі: Яра Бубнова (кураторка, директорка Інституту сучасного мистецтва в Софії; Болгарія), Юлія Ваганова (мистецтвознавиця, заступниця гендиректорки Мистецького Арсеналу; Україна), Антон Відокль (художник, куратор, засновник та директор e-flux; США), Девід Елліотт (письменник, куратор першої Національної української бієнале; Великобританія), Влада Ралко (художниця, Україна).

Пьотр Армяновський був переможцем і першої Бієнале, котра відбулася у Києві в 2017 році за назвою “Фестиваль молодих українських художників”. Коментуючи вже другу перемогу, митець говорить: “Після включення "Гірчиці в садах" до основної експозиції бієнале я радів, що фільм побачать багато глядачів й можливо хтось також згадає свій сад, дім і скаже щось приємне своїм близьким. Нагорода може слугувати прикладом того, що після гірчиці, якщо докласти зусиль, може бути щось солодке. Це надихає долати інші труднощі, ділитися своїм досвідом й продовжувати займатись мистецтвом”. 

Куратори в тексті до каталогу проекту розповідають про фільм Армяновського: “Олена повертається додому, в село на передовій у «сірій зоні» Донецької області, де вона провела дитинство. У саду, щоб до сусідів не потрапляли бур’яни, її брат насіяв гірчиці. Дівчина лягає в колючу траву і згадує, якими смачними були колись вишні, груші, абрикоси... [...] І якщо автор фільму зі зрозумілих причин не може безпечно повернутися в Донецьк у дім, в якому виріс, то героїня фільму може. Вона виконує тут роль близького Іншого, провідника до такого схожого, бо рідного і вже практично недоступного, але й водночас невідомого й небезпечного місця”.

“Я дуже зворушений «Гірчицею в садах», – говорить Антон Відокль, член журі. – Це один з найвидатніших фільмів художника, які я бачив протягом останніх років, і в той же час глибоко особистий і складний коментар до війни на Донбасі. Образи, прості та поетичні, виглядають так, ніби все було зроблено без особливих зусиль, без сценарію Але інтелект та емоційна складність вистави головної героїні, Олени Апчел, чудові зйомки та фантастичний постпродакшн надають цій роботі величезну силу”.

Крістіна Ярош та Анна Ходькова, чию роботу глядачі неофіційно називають “Ви не підкажете, як звідси вийти?” (за написом на частині триптиху) говорять: “В Україні не так багато виставкових майданчиків, на яких молодий художник може реалізувати свій проект і поексперементувати з простором. Завжди є якісь “але” і “не можна”. Тому можливість показати свій проект і наблизитись до задуманого дуже важлива. На бієнале було представлено багато проектів, які складно порівнювати між собою з багатьох причин. В будь-якому випадку приємно, що графіка теж може мати місце в контексті сучасного мистецтва”.

“Образи з проекту etchingroom1 — лікарня, в’язниця, цвинтар — це нормативні закриті простори, що обмежують і лімітують, – відзначають куратори у тексті до каталогу. – Прикметно, що серія робіт для проекту була створена у майстерні київського будинку на вулиці Рейтарській, 8б, що його художниці сквотували разом із групою активістів. Ця дія була протестом проти наміру власників, які викупили за безцінь частину кварталу разом із цим будинком, імовірно, з метою здійснити нову комерційну забудову в історичному центрі Києва”.

“Графічна інсталяція etchingroom1 (Анни Ходькової та Христини Ярош) Untitled не без гумору представляє схематичний, дистопічний погляд на нинішнє місто. Прості, але захоплюючі, ці малюнки передають різкий трансгуманний погляд на сучасне життя, в якому економне використання графічних ліній дає стільки ж потужності висловлювання, скільки й простору на полотні”, – говорить член журі Девід Еліотт.

Лія Достлєва та Андрій Достлєв відзначають: “Щодо “мандрівної” бієнале та інших великих проектів такого типу, то добре було б бачити цей формат і надалі, але хотілося б також, щоб спроби критичного осмислення все ж таки вийшли за межі рефлексії над форматом і роздумів про потрібність і проблематику існування цього явища як такого. Бієнале відбулася вже вдруге, це прекрасно. Масштаб і кількість подій справді вражає. Але що саме сталося? Хто говорив про що саме? Дуже б хотілося побачити вдумливий критичний аналіз окремих робіт і висловлювань, бо складається враження, що захоплення розміром і масштабом не дозволяє уважно розгледіти окремі елементи”.

 «Казкові замки Донецька» — про пам’ять. “І цеглинки LEGO [з них митці будують споруди, що віддалено нагадують певні об’єкти в міському просторі Донецька – ред.] в поєднанні зі старими сувенірними листівками з видами міста є для нього цілком відповідними матеріалами. [знайомі авторів] розказали свої особисті історії про Донецьк 1990-х, що представлені в експозиції як звукові доріжки, а на основі цих розповідей були зібрані моделі місць, про які йдеться. Часова й просторова дистанція від міста минулого дає можливість побудувати злагоджену архітектурну форму, але при цьому дуже неточну, як і самі розповіді, що за роки пройшли шлях трансформації від реальної події до її міфологічного відповідника. «Ці моделі не є і не можуть бути документально достовірною репрезентацією міста. Вони радше допомагають встановити емоційний і матеріальний зв’язок із минулим, слугуючи одночасно символом та інструментом такого зв’язку», — розповідають автори”, – читаємо в кураторському тексті до каталогу.

“Через пам’ять та її переміщення, кадри з аудіовізуальної роботи Андрія Достлєва та Лії Достлєвої “Казкові замки Донецька” викликають напівзгадане, дитинне минуле, аби виразити тужливе, непевне майбутнє. Що таке ці «Казкові замки», що вигулькують у цій індустріальній, пострадянській глибинці? Ностальгія – зазвичай втіха для тих, хто розчинився в теперішньому, але тут вона використовувана сардонічно, як жахлива, очищаюча зброя”, – вважає Девід Елліотт.

Девід Еліот узагальнює: “Україна – країна в стані війни: з Росією, з, певною мірою, власною історією. Як і багато інших країн сьогодні, вона нажахана власним минулим і стривожено вдивляється в майбутнє. Мистецтво, якщо воно хоч чогось варте, зайняте не так ілюструванням чи пропагандою, як розкриттям несподіваних ракурсів правди. У цьому вимірі воно може давати інсайти, що також ведуть до знання. 

Роботи на другій Бієнале молодого мистецтва перегукуються із загальним почуттям роздробленості та непевності, і троє переможців підійшли до цих питань недвозначно”

Тетяна Тумасян, голова оргкомітету Другої Бієнале молодого мистецтва, відзначає, що “Вибір переможців і вибудовування рейтингів у таких великих виставках – складний і суперечливий момент. У нашому випадку це було умовою, зафіксованою в положенні Міністерства культури. Практично завжди на подібних форумах рішення журі викликає суперечки в професійній спільноті, не говорячи вже про глядацьку аудиторію.  Я певна, що всі 45 проектів, відібрані до участі в національній бієнале з-поміж 400 заявок, є переможцями, і я ще раз вітаю їх авторів і авторок. І, звісно, дякую як членам журі, які з великою повагою поставилися до висловлювань художників і кураторської концепції, так і фонду Тетяни і Бориса Гриньових за надані переможцям і переможицям премії”

На заглавному фото – кадр із фільму Пьотра Армяновського "Гірчиця в садахх"
Перші фото – Ігор Завгородній, Кирил Завгородній, останнє – Андрій Яригін

Засновник
Головний організатор
За підтримки
Юрідичний партнер
Стратегічний партнер
Організаційні партнери
Партнер національної співпраці
Партнер міжнародної співпраці
Куратори дитячої програми
Готельний партнер
Дизайн та архітектура експозиції
Партнери
Партнери особливих заходів
Друзі та учасники дитячої програми
Партнери освітньої програми
Локації
Національні інформаційні партнери
Регіональні інформаційні партнери